29-річний прикордонник-фельдшер з Білопілля Дмитро врятував багато поранених, яких евакуйовував з поля бою.

Після його рук не було жодного загиблого. Сам він втратив ногу під час мінометного обстрілу і залишився живим, завдячуючи вмілим діям своїх побратимів, яким він покроково говорив, що та як робити.

Коли Дмитро зрозумів, що міною йому відірвало ногу, тривав потужний бій. Ніхто з бійців навіть не міг до нього наблизитися через сильний шквал вогню. Прикордонник наклав собі турнікет, але все одно втрачав кров. Розуміючи, що це можуть бути останні миті його життя та, аби не потрапити в полон, Дмитро обклався гранатами й почав читати Молитву.

На останніх словах Молитви затих бій і він почув: «Чи є трьохсоті?». Дмитро зміг лише прошепотіти: «Я» і підняти руку. Далі все, як у тумані: допомога бійців, госпіталь, втрата ноги, повідомлення рідним.

Дмитро переконує, що зараз він у гарній формі. Пройшов реабілітацію, пересувається з протезом, їздить на авто і говорить, що протез йому зовсім не заважає.

Є у військового зараз одне величезне бажання – повернутися в стрій до своїх побратимів. Він каже, що в нього достатній багаж знань, досвід, готовність служити. Але поки що законодавчі процедури не дозволяють цього зробити. Дмитро впевнений, що попри все, він обов’язково вже незабаром приєднається до своїх побратимів і разом вони наближатимуть Перемогу.

Про спогади штаб-сержанта Дмитра, що довелося йому пережити та його непереборний запал на військову службу, дивіться докладніше у відеоінтерв’ю.